Святославе, ваші аргументи дуже переконливі.
Ліберальна толерантність в етнічних питаннях як проект МОЄЇ особистої поведінки, принаймі досі, спрацьовувала :)А у великому масштабі, у вашому прикладі ЄС, на її успіх впливають надто багато факторів, не так етичних, як економічних…
мені потрібно ще вчитися грамотно та послідовно висловлювати свої погляди. «усунення проявів ксенофобії, шовінізму, нетерпимості, аморальності» — це потрібно не лише у масс-медіа, а й у суспільстві загалом. Говорячи про ксенофобію ЯК несприйняття ЧУЖОГО я мала на увазі взаємну неприязнь різних етнічних груп в Україні. Неприємна ваша іронія, краще так: я стою на позиції утопічної ліберальної толерантності, але не тупості чи підлості…
я ще додам кілька варіантів ситуації:
1) дійсно вияв «патронату», екстраполяція батьківських заслуг на дітей
1,5) було б нелогічно не користуватися авторитетом батьків. Хоча у такому дрібномасштабному піарі це навряд чи виправдано.
2) дівчинка насправді активна, комунікабельна та має бажання виявити себе
2,5) причому дуже часто дітям «видатних» батьків треба старатися більше за інших, аби довести свою самостійність, значимість!
Дякую вам за комплімент та високу оцінку моєї публікації)
Не вважайте, що красиві крихітки переймаються виключно особистими проблемами і виключно у соціальних мережах :)
років 5-7 тому я читала дуже гарну новелу якогось сучасного українського автора, що носила назву чи то «Сад Гетсиманський» чи «В саду Гетсиманськім», де зіткнулася з несподіваним поглядом не на вбивцю, але на зрадника Іуду… Ваша філософська полеміка «сам-на-сам» знову «воскресила» у пам'яті той сюжет. згодом я зіткнулася із трактуванням Іуди, як людини, що свідомо пішла на велику жертву задля звершення пророцтва, яка погодилася стати вічно проклятим з великої любові до Христа, в одному з апокрифів. Але пошуки того самого автора продовжуються…
Повністю з вами згідна. Малося на увазі границі смислові, і навіть не злам стереотипів, а відмову від використання шаблонів сприйняття Іншого.
По-суті, глобалізація і призводить до гомогенізації світу, однак це скоріш «побічний ефект». А от в СРСР часів його розквіту творення «радянського типу людини» було стратегією Х. Тому для мене особисто мила слов'янська «шиза» є рівноцінною з іншими виявами національної самоідентифікації :)
Текст і не є ідентифікованим як рецензія, він вимагає діалогу з переглянутим фільмом, точніше, із самим глядачем. Але стрічку рекомендую подивитися. НЕП — чи не дослівна історична паралель сучасності, а параноя «русского мира» (у доброзичливому сенсі) — хронічний і, вочевидь, невиліковний процес.
Один з перших моїх читачів дорікнув мені щодо цього есе перевантаженістю абзаців смисловими конотаціями. У контексті цього хотілося б зауважити наступне:
1. Це був не єдиний мій читач, іншим есе припало до вподоби.
2. літературні смаки зазначеного читача не зажди здатні задовольнити і нобелівські лауреати.
3. сумбур оповіді, швидкість зміни думок одна одною спричинений свідомим наміром автора передати у тексті динаміку, невловимість і швидкоплинність подій фільму (як і нашого життя)
4. Текст, по суті, є переліком параноїдальних особливостей «русского міра», ускладнених власне дежа вю.
Ліберальна толерантність в етнічних питаннях як проект МОЄЇ особистої поведінки, принаймі досі, спрацьовувала :)А у великому масштабі, у вашому прикладі ЄС, на її успіх впливають надто багато факторів, не так етичних, як економічних…
Я розумію, що справедливості немає, але, мабуть, через свою юність, хочу вірити у меритократію і в те, що чесність — найкраща тактика…
1) дійсно вияв «патронату», екстраполяція батьківських заслуг на дітей
1,5) було б нелогічно не користуватися авторитетом батьків. Хоча у такому дрібномасштабному піарі це навряд чи виправдано.
2) дівчинка насправді активна, комунікабельна та має бажання виявити себе
2,5) причому дуже часто дітям «видатних» батьків треба старатися більше за інших, аби довести свою самостійність, значимість!
Не вважайте, що красиві крихітки переймаються виключно особистими проблемами і виключно у соціальних мережах :)
По-суті, глобалізація і призводить до гомогенізації світу, однак це скоріш «побічний ефект». А от в СРСР часів його розквіту творення «радянського типу людини» було стратегією Х. Тому для мене особисто мила слов'янська «шиза» є рівноцінною з іншими виявами національної самоідентифікації :)
1. Це був не єдиний мій читач, іншим есе припало до вподоби.
2. літературні смаки зазначеного читача не зажди здатні задовольнити і нобелівські лауреати.
3. сумбур оповіді, швидкість зміни думок одна одною спричинений свідомим наміром автора передати у тексті динаміку, невловимість і швидкоплинність подій фільму (як і нашого життя)
4. Текст, по суті, є переліком параноїдальних особливостей «русского міра», ускладнених власне дежа вю.